Права людини? Які це? Біологія та еволюція от про ніякі права нічого не чула…

Автор — Інга Кординовська, керуючий партнер, адвокат, медіатор, правозахисник.

Ми часто сприймаємо як факт, що є конституційні права, що вони “природні”, невід’ємні, та кожен за замовчуванням має їх знати.

Ага, де там. Вони ніяк не природні, вигадані людиною, і від їхнього вивчення всі засинають.

Нащо взагалі ті права та знання законів? Чи можна обійтись без них і найголовніше — що саме як особистості, як індивідуму, як громадянину дадуть ці знання? І як відсутність цих знань вплине на якість життя?

Приведу наглядний приклад

Перед поїздкою в Європу, я не встигла в Україні дочекатись усі ліки, які потребувала на той час і тому переадресувала їх на Голландію, щоб уже там забрати. Так от. На моє величезне здивування, за коробку з ліками вартістю 50 євро мені виставили ввізного мита на 25 євро.

Навіть Україна не змогла вигадати настільки безглузді правила ввезення товару. Я думаю, і навіть Зімбабве.

Відчуваючи усю абсурдність ситуації, ось тут в цій точці я відчула тотальну розгубленість, яка невідома мені в Україні. Бо якби ця ситуація сталась на Батьківщині, я б просто зателефонувала до митниці без жодних емоцій взагалі і мені б усе перерахували після кількох речень чи максимум письмової заяви.

А тут — я раптом вперше відчула себе вразливою, незахищеною, і зрозуміла, що я не знаю мови, не можу глянути закон, і найгірше — людина, на ім’я якої я замовила цю посилку розпанікувалась до втрати пульсу, бо ж якщо митниця виставила такий рахунок, значить вона права, бо ж то митниця, і це Голландія, і вони не можуть помилятись(доводи, що поки в світі не існує людей, які не помиляються, систем, які не дають збої і якби у них все було так ідеально, то юристи вимерли б як класс , почуті не були)…

Rudolf Wacker. Zwei Kopfe

В результаті, я таки знайшла їхні митні правила, прочитала їх (голландська нагадує мікс німецької та англійської, що мене виручило) і виявилось (в чому я, зрештою, ні хвилину не сумнівалась), що ніяке ввізне мите за таку категорію товару на таку суму платити не треба.

Проте цей кейс дав відповідь на базове, дуже глибоке питання — нащо потрібні закони і навіщо людям їх знати?

Відповідь дуже проста. Безпека. Закони та правове регулювання створюють для нас відчуття безпеки.

Це базова потреба людини ще з часів, коли наші далекі пращури полювали за мамонтом. І щодня з усіх усюд їм загрожували небезпечні фактори Х. Чоловіка могли з’їсти на полюванні, відібрати в нього вже вбитого мамонта силою свої ж сородичі, заволодіти його пещерою за період відсутності, аналогічно як і вбити потомство, співмешканка могла в будь-який момент запросити в пещеру іншого, і взагалі куди б ти не йшов і щоб не робив, з усіх усюд на тебе чатувала — НЕБЕЗПЕКА.

Підсвідомо, людина розумна почала шукати способи мінімізації цієї небезпеки. І дійшла до висновку, що найефективніше із цим працює створення певних правил і домовленостей в поведінці. Коли кожен учасник умовної соціальної групи міг бути захищений від невизначеності поведінки іншого.

Тепер стає зрозуміло звідки ростуть корені цитати — “ Моя свобода завершується там, де починається свобода іншого”?

Щоб захистити уже вбитих мамонтів і пещери створювались вигадані правила щодо заборони посягання на чужу власність; для забезпечення впевненості у тому, що потомство належить тобі і ти не годуєш дітей сусіда сформувались перші правила сімейного права та правила про подружню вірність (так, не дивуйтесь, але історично доведено, що моногамія була вигідною саме чоловікові, який хотів якось упевнитись, що його діти — це справді його діти); для того, щоб і слабші учасники могли бути певні у своїй безпеці і не боятись сили своїх одноплемінників, з’явився осуд та заборона вбивства собі подібних…

Якимось чином люди тієї епохи, не маючи жодних уявлень про піраміду Маслоу, чи дослідження інших біхевіористів, зрозуміли, що забезпечення безпеки в цілому та безпеки індивідуму — є важливою умовою виживання людини як виду.

Причому ця істина довгий час перевірялась на міцність історією, перш ніж стала аксіомою. Звісно, в деякі періоди історії ( майже всі) люди намагалось узурпувати право на безпеку лише для дуже багатих та привілейованих верств. Завершилось це все повстанням, та революціями по всьому світу і боротьбою за права людини. Не в останню причину саме тому, що безпека і потреба в ній — то фундаментальна біологічна потреба людини як виду, і задавити її навіть страхом покарання — можливо лиш на якийсь час, допоки страх не сягне такого масштабу, що лусне як мильна бульбашка, з усіма наслідками.

Тобто виходить, що закони були написані, щоб створити такі правила співжиття у великих групах, за яких кожен з нас зможе почуватись в безпеці в максимально широкому значенні цього слова, а отже — мінімізує стресс, вплив факторів Х, бо зможе передбачати в яких рамках вестимуть себе інші, і захистити себе, якщо вони ці домовленості (читай — мої особисті кордони) порушать.

Тепер розумієте, звідки ця жага до стабільності і чому так вдало вже які вибори усі без винятку політики спекулюють на цьому понятті?

Тільки трошки підмінили слова. Усі прагнуть не стабільності, а от тієї самої безпеки — коли правила співжиття зрозумілі, і більше того — вони виконуються, а якщо не виконуються — то можна змусити їх виконувати тих, хто не хоче це зробити добровільно. Уявляєте — ось усе так просто. Все своє життя ми фактично намагаємось захистити свої особисті уявні кордони від різних небезпек.

Саме тому наші співвітчизники емігрують за кордон — в пошуках безпеки, або зрозумілих не суперечливих правил співпроживання з собі подібними, які дійсно виконуються. Саме тому в Україні постійно фоново звучить якась тиха істерика і зрада, бо люди не знають правил, не розуміють, хто, як, і що має виконувати, і як захищатись, якщо ці правила порушені. Я вже не кажу про війну, яка цілком фізична загроза цій безпеці і постійно створює у нас почуття невизначеності — те саме, яке є дуже згубним для фізичного та психічного здоров’я людини.

Невизначеність — це стресс, і організм шукатиме будь-які способи виходу із стресу. Думаєте просто так, у нас переповнені юридичні факультети?! Усі, як можуть, шукають спосіб дати собі безпеку. Саме тому люди вірять кожному і повірять кожному наступному політикові, який пообіцяє їм безпеку. Бо це та цілюща пігулка, яку намагається ковтнути кожен як антидот від отруйного стану невизначеності.

Проте, насправді, є лише один єдиний шлях, як зменшити цей стан невизначеності в соціальній взаємодії, і перестати реагувати на інформаційні вкиди, не реагувати на паніку в соціальних мережах та зраду по телебаченню, і почуватись цілком захищено та комфортно в будь-якому суспільстві.

І цей спосіб дуже банальний -

вивчати правила взаємодії, знати сфери компетенції та межі дозволеної поведінки кожного з нас, і змушувати інших дотримуватись ваших меж.

Все. Іншого не існує. Просто НЕ ІСНУЄ. Бо будь-яка невизначеність і не розуміння, чи мають з Вами право так чинити буде викликати стан паніки, злості, агресії, безпорадності, гніву та ще великого спектру негативних емоцій.

Допоки усі будуть мріяти про пігулку для негайно досягнутого стану безпеки, внутрішньо молитись, щоб цей стан ніхто ніколи не потурбував, бо ж хто зна що робити, якщо це станеться( а як ми бачимо на моєму прикладі, навіть зразкові країни з гарним рівнем безпеки не дадуть такому бажанню здійснитись і рано чи пізно — відстоювати свої правила доведеться і там), і ховати голову в пісок так довго, як тільки можна, кожного разу граючи в лотерею і сподіваючись, що черговий політик, якого ми обрали, обов’язково прийде і по взмаху його правої руки настане ця омріяна благодатна безпека одразу і для всіх, то віз буде і нині там, а всі наші проблеми геть нікуди не дінуться.

В свій час, я стала юристом саме тому, що мене не влаштовувало почуватись сліпим кошеням, яке навпомацки пробирається крізь темряву і сподіваєтсья не наткнутись на проблеми (так приблизно в школі я відчувала себе при взаємодії із системою). Курс правознавства в школі не вирішив цю проблему, бо навчав мене зовсім не тому, що мені треба була знати, щоб убезпечити себе.

Інтуїтивно (як часто казав мені мій декан “Інго, у тебе загострене почуття справедливості”), я знала, що мої права часто порушуються, але пояснити в чому саме ця несправедливість не могла. Допоки не закінчила юрфак.

Звісно, це не панацея бігти одразу за юридичним дипломом. Та й якість юридичної освіти викликає багато питань останнім часом, а все вищі бар’єри доступу до неї — як спосіб системи закрити ці знання від більшості.

На моє особисте переконання ці знання ми повинні отримувати ще в дитячі роки і кожен, і це не повинен був бути якийсь там особливий привілей для обраних. В моїх мріях — це як мінімум — якісні уроки з правознавства у дитячих садках, школах. На даний момент — системі це не вигідно. З часом, моїми зусиллями та зусиллями багатьох інших ситуація зміниться. Обіцяю Вам. А зараз — активно всіма способами крок за кроком вивчайте правила життя в суспільстві, його закони і тотально вимагайте їхнього дотримння.

То є той самий екскалібур.

Юридично Ваші

IdPartners Law Firm