Психологічне насильство: «Буде труп — тоді телефонуйте»

ID&Partners Law Firm
8 min readMar 18, 2021

--

Стаття вперше була надрукована для видання Thedevochki

http://thedevochki.com/2021/01/12/psyhologichne-nasylstvo-bude-trup-todi-telefonujte/

Автор — керуючий партнер, адвокат, медіатор та правозахисник Інга Кординовська

Проговоріть про себе «психологічне насильство» і зупиніться… Які асоціації у вас викликає цей термін? Що спадає на думку?

Зазвичай перша реакція на таке прохання — здивування і розгубленість. Потім певна недовіра і спроба проникнути в зміст поняття, і далі я чую майже завжди доволі хаотичний невпевнений набір слів: «Ну, не знаю… відсутність синців?», «Токсичні стосунки?», «Коли не тільки б’ють, а ще й матюкають?», «Це ви натякаєте на мої стосунки?», «Коли ґвалтують морально?», «Зламати психічну волю людини?», «Це те, що нацисти і кагебісти робили зі своїми жертвами?», «Ні, ну ви загнули. Ми ж не в Америці. У нас такого нема».

Про психологічне насильство як самостійне правопорушення серйозно заговорили не так давно навіть у США, Британії та ЄС. Це сталось буквально в останні кілька років, коли психологи, жертви, громадські організації та медіа стали активно піднімати з глибин цю заборонену тему, що стало природним продовженням боротьби проти насильства фізичного, яке часто йде пліч-о-пліч із психологічним. Довгий час довести психологічне насильство було чимось абсолютно нереалістичним, а в українських реаліях — і поготів. Немає побоїв та синців, та й в середовищі правоохоронних органів тривалий час побутував анекдот «Буде труп — тоді телефонуйте», який повністю відображав поточну ситуацію ще кілька років тому. Ті потерпілі, які постраждали від психологічного насильства в кращому разі потрапляли до психотерапевта і знаходили в собі сили вийти із таких стосунків. «Злочин і покарання» не мали місця в цій парадигмі.

Але під тиском громадськості та підготовки України до ратифікації Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами) і привернення уваги до проблематики, Україна в грудні 2017 року здійснила серйозні законодавчі зміни, якими офіційно було визнано, що психологічне насильство — це самостійний вид правопорушення, який тягне покарання і надає можливість потерпілим отримати захист.

Законодавець класифікує психологічне насильство як форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, зокрема щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи (закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Ці зміни два роки тому дали серйозне підґрунтя для захисту психічного та емоційного здоров’я.

Як розпізнати психологічне насильство?

Найважчий етап в житті кожної людини, яка потерпає від психологічного насильства, — це виявити його.

Побої та синці відверто не толеруються суспільством і є дуже яскравим сигналом, що до особи вчиняються саме заборонені дії. Хоча відверто кажучи, навіть такий однозначний маркер часто-густо не одразу дає сигнал людині (через стигматизацію «б’є — отже любить» та інші стереотипи), що такі дії щодо неї є недопустимими і їх у жодному разі не можна терпіти. А що вже казати про «невидиме» психологічне насильство.

Додамо до цього анамнезу скалічене психічне здоров’я цілої нації, яка десятиліттями виховувалась у парадигмі, де насильство (зокрема — психологічне) було ледве не державною ідеологією і всіляко толерувалося радянською владою.

Тому з упевненістю можна сказати, що кожен другий, якщо не перший, із нас виріс в умовах, де в родинах психологічне насильство було нормою. Різниця була тільки у ступені та інтенсивності.

Нам просто нізвідки було дізнатись, що таке ставлення до нас — це насправді зовсім не нормально.

Тому, на жаль, неодноразово в практику приходять клієнти, які прожили в аб’юзі по 10–20 років і схаменулися лише після серйозних діагнозів зі здоров’ям. Іноді — фатальних, адже у разі тривалого впливу на психіку зміни можуть бути дійсно незворотніми, що робить такий вплив дуже небезпечним для здоров’я людини. На жаль, бувають випадки, коли психологічне насильство чинять рідні так довго, чи навіть з дитинства, що ви просто не знаєте, що буває інакше, і це і є звичайний стан. У такому разі потрібна допомога спеціаліста. Якщо ви виросли в такій атмосфері, зазвичай усвідомити, що ця допомога потрібна, дуже непросто. Частіше за все тут грає роль фактора щасливого випадку чи поради близької людини, або коли витримати власні переживання і стани стає більше несила. Також часто особа може навіть не здогадуватися, що вона саме та людина, яка це саме психологічне насильство в сім’ї чинить (під соусом «любові, турботи і найкращих намірів»), — адже з нею власні батьки, родичі діяли так само.

Ознаки, на які варто звернути увагу:

Вербальні:

  • образлива критика, маніпулювання, знецінення («Ти сприймаєш все занадто серйозно», «В інших і такого нема», «Не б’є — і вже добре», «Тобі здається. Я такого не казав (-ла)»);
  • погрози покаранням, погрози життю й здоров’ю, заборона висловлювати / мати свою думку;
  • звинувачення, засудження, нецензурна лайка, публічне приниження чи приниження тет-а-тет і кардинальна зміна стилю спілкування на публіці на надмірну ніжну, з повагою, виховану, турботливу;
  • відмова спілкуватися, вимога здогадатися про причини мовчання.

Соціальні:

  • ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, заборона спілкуватися з певними людьми, вимога бути присутнім під час зустрічей та діалогів;
  • контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах, прослуховування розмов, нишпорення в телефоні, ноутбуці, сумці, записниках;
  • погроза розлученням / розірванням стосунків;
  • фінансовий контроль за витратами;
  • публічне ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей).

Біхевіористські:

  • контроль за емоціями (заборона на прояв емоцій, провокування на різні емоції, які, на думку абюзера, має відчувати жертва у певних ситуаціях, звинувачення у відсутності певних емоційних реакцій чи навпаки у їхній надмірності);
  • контроль за харчуванням, за способом життя, хобі, вагою, одягом, книгами та кіно тощо;
  • контроль думок — нав’язування стереотипів, поглядів і тотальне знецінення власного світогляду жертви.

Найпростіший спосіб виявити психологічне насильство — це звернути увагу на зміни щодо свого фізичного вигляду чи психоемоційного стану. Часто саме тіло чи інтуїція до останнього надсилає нам сигнали, навіть якщо всі інші аргументи ми не взяли до уваги.

За найменших сумнівів варто звернутися по допомогу до лікаря (невропатолога, сімейного терапевта), психолога чи психотерапевта, щоб напевне діагностувати проблему. А вже потім — адвоката.

Проте, якщо для вас це поки все-таки з різних причин недоступно, можна піти іншим шляхом і перевірити швидким краш-тестом, пройшовши в інтернеті тестування, яких там безліч на цю тематику чи подивитись на себе з боку в кіно чи літературі (і співставити ставлення до героїв і до вас). Наприклад, серіали «Велика маленька брехня», «Розповідь Служниці», книжки «Жінки, які кохають до нестями» (Робін Норвуд), «Бунт удобной жены» (Патрисия Эванс), «Освобождение от психологического насилия» (Стивен Хассен).

Якщо впізнаєте себе чи схожу поведінку щодо вас, це вже серйозний привід задуматись. І звернутися по допомогу.

А жертви хто?

Якщо фізичне насильство в більшості випадків має чіткий статевий розподіл через фізіологічні особливості, то з психологічним аб’юзом стать втрачає сенс. Так, у зв’язку з певними особливостями менталітету суспільства жертвами частіше стають жінки — через фінансову, службову, фізіологічну (народження дитини тощо) залежність та яскраво популяризовану позицію «жертви» в класичній літературі, кіно та стереотипи, що жінка без чоловіка — каліка, і краще триматись за якого є, ніж взагалі лишитись без нього.

Проте неодноразово працюючи також із клієнтами- чоловіками, можу сказати, що вони теж потерпають від психологічного аб’юзу, проте ще жоден із них не вирішив це афішувати, незважаючи на всі мої прохання. Бо «це не по-чоловічому» , «що про мене люди скажуть», «просто розлучіть нас, будь ласка, а все решта — я обійдусь»… Залаштунки ставлення до «сильної статі» часто жахають своєю жорстокістю і майже патологічним страхом розголосу факту психологічного насильства. Як наслідок — небажання від цього захищатися.

Першочергова допомога та план дій

За наявності складних гострих сімейних ситуацій, затяжних конфліктів, «кривавих» розлучень, скандалів, депресивних станів, розладів сну, психіки — з’ясувати, чи не є ви жертвою психологічного насильства.

У разі виявлення факту перебування у стосунках із психологічним насильством — перш ніж розпочинати будь-які дії (збирання речей, переїзд, розмови з аб’юзером про те, що він аб’юзер), ОБОВ’ЯЗКОВО отримати консультацію з адвокатом та психотерапевтом щодо подальшого плану дій. Критично бажано, щоб і адвокат, і психотерапевт мали контакт між собою та узгоджували свої дії з урахуванням психологічного стану потерпілої особи (йдеться не про розголос деталей спілкування, а про загальний стан та коригування дій). Тому що іноді саме на цьому етапі, якщо потерпіла людина намагається діяти самостійно, вона може наражати себе на серйозну небезпеку (аб’юзери ще нікого легко не відпустили), і докази заподіяння шкоди, такі важливі для захисту жертви в майбутньому, можуть бути знищені кривдником безповоротно за найменшої підозри, що жертва почала про щось здогадуватись і більше того — збирається захищатися.

Які методи юридичного захисту від психологічного насильства існують?

Притягнення кривдника до адміністративної (ст.173–2 КУпАП) та кримінальної відповідальності (126–1 КК України). Насправді критичної значущості для захисту жертви у притягненні аб’юзера до адміністративної відповідальності немає, тому що штраф смішний (від 170 до 340 грн), проте іноді можна домогтися також громадських робіт терміном від 30 до 40 годин або адміністративного арешту терміном до семи діб, що є більш дієвим. Проте найголовнішим є те, що саме неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності дозволяє порушувати питання про кримінальну відповідальність та вчиняти вже значно жорсткіші засоби впливу на кривдника. Тому нехтувати притягненням до адміністративної відповідальності, яким би смішним не був штраф, не варто.

Терміновий заборонний припис стосовно кривдника (ст.25 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). За потреби негайно припинити насильницькі дії (існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої) потерпіла особа може звернутись до поліції і за її заявою поліція вживає цей захід, який може полягати у зобов’язанні залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, забороні на вхід та перебуванні в місці проживання (перебування) постраждалої особи, забороні в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Такі заборони діють до 10 діб, пріоритет у разі запровадження такого заходу надається саме безпеці жертви.

Обмежувальний припис стосовно кривдника (ст.26. ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Вживається судом за заявою потерпілої особи або її родичів (якщо особа неповнолітня) терміном від одного до шести місяців. За допомогою цього механізму можна домогтися заборони перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, обмежити спілкування кривдника з постраждалою дитиною, заборонити наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою, заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, заборони вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею іншими засобами зв’язку особисто і через третіх осіб.

Взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (ст.26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). З моменту першої фіксації заподіяння домашнього насильства кривдник потрапляє під контроль поліції та з ним проводиться профілактична робота. Є швидше допоміжним засобом, хоча свідчення поліцейського щодо поведінки кривдника під час профілактичної роботи з ним можуть бути частиною доказів для вжиття інших, серйозніших заходів.

Направлення кривдника на проходження спеціальної програми.Уповноваженими органами створюються програми, спрямовані на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до власних вчинків та їхніх наслідків, до виконання батьківських обов’язків, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків. Суд може направити кривдника для проходження такої програми. На жаль, дані щодо ефективності таких програм поки чекають окремого соціологічного чи психологічного дослідження.

Розірвати «колесо насильства»

Статистика невтішна. Переважна більшість осіб, які постраждали від насильства, потрапляють у так зване «колесо насильства». Щойно потерпіла особа вирішує припинити насильницькі дії, з боку кривдника відбувається «щире» розкаяння, сльози, стояння на колінах, вмовляння, подарунки і «хто на що гаразд». Цієї миті здається, що нарешті він усе зрозумів і виправиться, і «жили вони довго і щасливо». Проте через якийсь час після того, як жертва повертається в стосунки з аб’юзером, усе починається спочатку. Насильство повторюється.

Саме тому лише роботи юриста не досить. Бо всі його дії, якими він буде боронити вас від кривдника, виграючи час, безпеку, спокій, захист, будуть марними, якщо людина не буде працювати паралельно з психологом чи навіть, можливо, за потреби — психіатром, не матиме підтримки друзів, родичів, близьких, не робитиме самостійно щоденну складну роботу з виходу з таких стосунків, зміни поведінкових патернів. Тільки в сукупності все це дає результат, який дозволяє розірвати коло насильства назавжди і вийти з токсичних насильницьких стосунків.

Юридично Ваші

--

--

ID&Partners Law Firm
ID&Partners Law Firm

Written by ID&Partners Law Firm

In the movie the impossible missions solve by Tom Cruise. In real life the lawyers do it. We take away the problem and return the solution.

No responses yet